З вдячністю і ностальгією згадую першу вчительку Тетяну Іванівну і своїх шкільних друзів, з якими ділив всі радощі і прикрощі.
Хочеться побажати рідній школі процвітання і розвитку, талановитих учнів, а всім вчителям міцного здоров’я і творчого запалу на довгі роки.
Спасибі за все.
Станжицький Олександр,
випускник Чупирянської школи 1978 р.,
доктор фізико-математичних наук, професор, завідувач кафедри Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, академік АН Вищої школи, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки.

Як зараз пам’ятаю 1974 рік і молоду, красиву вчительку французької мови, що зайшла до нас в клас. Ми були першими в Чупирі, кого розпочали цієї мови навчати. І слова “Bonjour enfants” , що були сказані на першому уроці, були першими французькими словами в нашому селі. Сам урок чомусь був в кабінеті фізики і Галина Олександрівна кожному учню в зошиті написала його прізвище і ім’я по-французьки. Після уроку ці записи ми з гордістю показували всій школі. Я й зараз, коли зустрічаю Галину Олександрівну (на жаль рідко ), відчуваю себе школярем і мене тягне щось на урок французької мови.

Хочу сказати кілька щирих і теплих слів про мою рідну Чупирянську школу.
Всім, що я досяг у своєму житті я зобов’язаний цій школі, в якій навчався в 1970-1978 р. І хоча це була звичайна сільська школа, але вона навчила мене тому, чому на мою думку не зможе навчити ніякий сучасний суперліцей – це жазі до знань і вмінню наполегливо працювати, щоб чогось досягти. Саме ці, отримані в моїй рідній школі риси, були визначальними в моєму житті. За що низький уклін усім вчителям, що мене навчали, а особливо незмінному директору Галині Олександрівні.